М.Стельмах, “Гуси-лебеді летять”. Єдність світу природи і світу дитячої
душі. Символ образу гусей-лебедів
ТЛ: символ.
Мета: охарактеризувати світ природи та світ дитячої душі;
пояснити роль образного бачення світу в житті людини, розкрити символіку образу
лебедів; розвивати вміння визначати художні засоби твору та їхню роль.
Цілі.
Учні знатимуть:
особливості мови твору; зміст поняття
символ.
Учні вмітимуть:
пояснювати, як у творі поєднується світ природи і світ людини; розкрити роль
зорових і слухових деталей, алегоричний зміст образу лебединої зграї;
висловлювати власне ставлення до прочитаного;
відрефлексувати та оцінити роботу у групах.
Тип уроку: урок закріплення знань, умінь, навичок.
Обладнання: ілюстрації учнів до твору.
Методи, прийоми, форми роботи: технологія “зіпсований
телефон”, гра “відгадай”, усне малювання, бесіда.
Хід уроку
І. Мотиваційний етап.
1. Забезпечення емоційної готовності до уроку
(Технологія
“зіпсований телефон” – фраза “Це щаслива пора – дитинство”).
2. Актуалізація суб’єктного досвіду й опорних знань.
Розповідь письменнику про власне дитинство.
ІІ. Цілевизначення й планування.
1. Оголошення теми уроку.
2. Визначення цілей уроку в парах.
3. Колективне планування діяльності.
ІІІ. Опрацювання навчального матеріалу.
1. Перевірка домашнього завдання, яке учні мали змогу вибрати на свій
розсуд.
2. Коментар слів: „Де живуть твої батьки, там живуть і вітри, що пестили
тебе. Живуть там і птахи, і сонце, і земля твоя, і твій рід… Стежки, поля і
дороги – це твоя мала батьківщина. Більшість людей пам’ятають і носять її у
серці повік”.
3. Добір синоніма до словосполучення “мала батьківщина” (“
бáтьківщина“).
4. Бесіда.
- А як представлена
бáтьківщина Михайлика у творі?
5. Робота зі схемою.
Учні відшуковують цитати, що стосуються названого предмета, знаходять у них
зорові, слухові та інші наявні деталі, пояснюють їхню роль. (Роботу можна
організувати і в групах або влаштувати своєрідне змагання: хто більше знайде
цитат).
6. Гра „Відгадай”.
У дібраних цитатах слово-образ видаляють із речення і пропонують відгадати,
про кого або про що йде мова. Наприклад, “Коли біля нашої хвіртки з’являється
добра людина, ми чули догідливе чи розважливе “так-так-так”
(качка);
“_________ своїми ключами відімкне землю”
(сонце); “прямо над нашою
хатою пролітають ________” (
лебеді); “На човнику й веслі від’їхав від
нас __________ ”
(травень); “Не чуєш, як ___________ пішло нашим
городом?”
(літо). Відгадані образи записують на дошці.
7. Бесіда:
– Як би ви охарактеризували людину, яка
бачить таку красу?
– Як природа вплинула на вчинки
хлопчика, його поведінку, роздуми?
– Чи доводилось вам переживати такі
почуття, як Михайликові?
8. З’ясування змісту поняття “символ”.
а) слово вчителя:
Символ – це художній образ, який містить вказівку на предмет зображення і,
водночас, на предмет, явище, ідею, які безпосередньо не називаються. Про
образи-символи ми вели мову на попередніх уроках. Згадаймо, бодай, два: тополя
– символ стрункої молодої дівчини, Дніпро – символ України. Є символи народного
життя, вони відображені у народній творчості. Скажімо, весна – символ
молодості, осінь – старості, ворон – біди та ін. Своїм корінням такі символи
сягають давніх часів, первісних вірувань людини.
Може стати символом і художній образ, створений митцем, але для цього він
такою повинен апелювати до глибинних (часто підсвідомих) почуттів і уявлень
людини. Такими образами стали, скажімо, образ плуга в поезії П.Тичини, собору в
однойменному романі О.Гончара.
Багато символів знаходимо у Святому Письмі, до символіки часто звертався
Г.Сковорода, Т.Шевченко, існувала навіть окрема течія модернізму – символізм
(Олександр Олесь, М.Вороний та ін.);
б) робота з підручником;
в) бесіда:
- Ми сьогодні згадували образи зір, говорили про різноманітних птахів, що
зустрічаються на сторінках повісті (перепілку, качку, дятла та ін.), рослинний
світ (трава, груша, вишня тощо). А чи є в повісті наскрізний образ, тобто
такий, що проходить крізь увесь твір?
- Чи можна образ лебедів вважати символом?
- А до якої групи його можна віднести?
г) виступ учня з повідомленням про символіку образу лебедів в українській
культурі:
- Лебедя вважають символом богів. Його білизна часто сприймається як символ
чистоти, цнотливості. Водночас у народній міфології цей образ має значення
краси, вірного кохання.
За міфами саме в лебедя перетворювалися грецький Зевс, слов’янський Білобог;
Аполлон їздив на колісниці, запряженій лебедями; птахом-тотемом був він для
бурятів. Світова міфологія знає чимало творів, у яких дівчата перетворюються у
лебедів і навпаки. Сестру легендарних засновників Києва звали Либідь.
П.Чубинським зафіксовано приклади, коли у народній пісні лебідь символізує
також козака: “Де йшла дівка за яриною, де ярина лелії, за нею іде козаченько,
як лебідь леліє”.
Цей топонім зустрічаємо у багатьох регіонах України (с. Лебедівка,
урочище Лебедине.
Цікаво, що серед інших значень дослідники називають і щасливе дитинство.
Саме у так прочитуються рядки поезії “Лебеді материнства”: Припливайте до
колиски лебеді, як мрії, // Опустіться, тихі зорі, синові під вії” (Матеріал
подано за: Словник символів культури України / За заг. редакцією В.Коцура,
О.Потапенка, М.Дмитренка. – К.: Міленіум, 2002. С. – 134 – 135.).
– Що символізують лебеді у повісті?
– Як ви прокоментуєте такі слова: „Із
святково білих хмар, вилітають лебеді і натрушують на хати, на землю і в душу
свою лебедину пісню.
І хороше, і дивно, і радісно стає мені, малому, в цім світі…
А лебеді летять… над моїм дитинством… над моїм життям…”
ІV. Рефлексивно-оцінювальний етап.
- Словесне малювання (Від
імені Михайлика розказати про природу рідного села: “Я і мій світ: ми
разом і назавжди”).
- Кольорова рефлексія настрою
та самооцінка діяльності у групах (письмово).
Домашнє завдання.
Обов’язкове: об’єднавшись у групи, дібрати цитати і підготуватися
до характеристики образів (1 група – діда; 2 група – матері; 3 група – батька;
4 група – бабусі).
За бажанням: а) написати лист-подяку автору; в) скласти шаради,
кросворди, ребуси за твором письменника; в) переказати уривок повісті від імені
3-ї особи:
“Я пам’ятаю, як урочисто проводжали в поле плугатарів із раннім плугом. Коли
ж вони повертались увечері додому, їх стрічали старі й малі. А яка то була
радість, коли орач виймав тобі з торби шматок причерствілого хліба і казав, що
він од зайця. Це був найкращий хліб мого дитинства! А хіба не святом ставав той
день, коли ти сам торкався до чепіг і проводив свою першу борозну? І досі з
глибини років озивається голос мого батька, який одного прихмареного
ранку поставив мене, малого, радісного і
схвильованого, до плуга, а сам став біля коней. Дома він про нашу працю говорив
як про щось героїчне: “Хмари йдуть на нас, громи обвалюються над нами,
блискавки падають перед нами і за нами, а ми собі оремо та й оремо поле”.
З щедрівок, які взимку виспівувались під вікнами добрих людей, я знав, що за
плугом навіть сам бог ходив, а богоматір носила їсти орачам. Тому й досі, коли
я в полі бачу обрис жінки, що несе обід уже не орачеві, а трактористу чи
комбайнеру, в моїй душі трепетно сходяться ранкові легенди минулого з
сьогоднішнім днем…
А ота книжна погорда до селянина і його кревної праці породила в мені першу
відразу до пихи, де б не вищирювала вона свої ікла: чи з житейського щодення,
чи з книги, бо в книжці злеліяне слово має бути справжнім святом душі й мислі.
Я мало тоді стрічався з скарбами людського духу, та гріх було б гудити ті часи
– вони були по-своєму прекрасні…”
